world-is-not-flat

Насправді, світ не є плоским: стаття за виступом Панкажа Ґемавата

Концепція «Плоского світу» Томаса Фрідмана, стверджує що світ стає плоским, в розумінні дуже глобалізованим. Цю концепцію було описано в його книзі «The World Is Flat: A Brief History of the Twenty-First Century» («Світ є плоским: коротка історія двадцять першого століття»).

Вся планета робиться єдиним виробничим полем, в якому діють уніфіковані робочі правила. У цьому і полягає принциповий сенс концепції «плоского світу», народженого інформаційними технологіями. Фрідман не стверджує, що «плоский світ» розвиватиметься спокійно і приведе до зникнення колишніх економічних бар’єрів.

Певно й ви чули чи навіть брали участь в усіх цих розмовах навколо глобалізації. Всі говорять про це, як все швидко, як все глобалізовано. Але, чи дійсно все так чудово і просто? Чи зможе людство вже в найближчий час стати єдиним і подолати всі негативні явища?

Дослідник голобалізацції, Панкаж Ґемават (Pankaj Ghemawat), стверджує в своєму виступі на конференції ТЕД, що ні. І потрібно ще багато зробити для досягнення спільного добробуту на планеті.

Ось три основні його докази:
1. В середньому тільки 2% людей телефонують закордон. Люди переважно спілкуються в межах своєї країни.
2. Відношення обсяг експорту до ВВП: від 20% до 30%. Більшість товарів та послуг (70-80%), які виробляються в країні, використовуються в її межах.
3. Який відсоток друзів користувача Фейсбуку проживає в іншій країні, ніж користувач, якого ми аналізуємо? Відповідь: близько 10-15 %. Нові технології спілкування не змінили, а просто реалізували загальну тенденцію: люди обирають собі друзів зі свого оточення.

Загалом, Гевамат, наголошує на тому, що стан глобалізації забільшого безпідставно перебільшують. Тому, кожному потрібно бути більш відповідальним і відкритим заради вирішення проблем, які не можуть бути вирішені окремими країнами. І тут ще є дуже і дуже багато над чим працювати заради подолання негативних явищ на всій Землі.

Детальніше – дивіться виступ, нижче також навожу транскрипцію виступу українською (переклад Olena Muzyka).

Запис виступу «Насправді, світ не є плоским» Панкажа Гемавата (англ. Pankaj Ghemawat: Actually, the world isn’t flat)

Поговоримо про те, наскільки сильно ми глобалізовані, і наскільки ми не глобалізовані, і чому так важливо бути точним у таких судженнях. Найпоширеніший погляд на цю тему – судячи з кількості проданих книжок, згадок у ЗМІ чи опитувань, що їх я проводив у різних групах – від студентів і аж до делегатів Світової організації торгівлі – це думка про те, що національні кордони більше не мають великої ваги, транскордонна інтеграція близька до завершення, і ми всі живемо в одному світі. Цікаво, що цього погляду дотримуються не тільки глобалісти, як-от Том Фрідман, із книжки якого я взяв це висловлювання, а й антиглобалісти, які вважають, що гігантське цунамі глобалізації зруйнує наше життя, якщо досі цього не зробило.

flat_w1:19 Додам, що це не новий погляд. Я полюбляю історію, тому витратив трохи часу, щоб зазирнути в минуле і знайти першу згадку на цю тему. Найкращий з ранніх висловів, що їх я зміг знайти, належить Девідові Лівінґстоуну, який у 1850-х роках описав, як залізниця, пароплав і телеграф чудово об’єднують Східну Африку з рештою світу. Очевидно, що Девід Лівінґстоун трохи випередив свій час, але варто запитати самих себе: “Наскільки ми глобальні?”, перед тим як визначити, куди рухатись далі.

2:06 Найкращий спосіб змусити людей серйозно поставитись до думки, що світ не плоский, і ніяк не може таким бути – навести їм дані. Останні декілька років я збираю дані про події, які б могли статись або всередині країни, або за її межами, і розглядаю міжнародну складову як процентну частку від загального цілого. Я не оголошуватиму всіх даних, що їх мені вдалося зібрати, проте зроблю кілька висновків. Я розповім про один тип інформаційного потоку, один тип людського потоку, один тип потоку капіталу і, звичайно ж, торгівлю продуктами та послугами.

2:56 Почнемо з найзвичайнісіньких, усім відомих телефонних послуг. Як ви думаєте, який відсоток зі всіх вихідних телефонних дзвінків, зроблених торік, становили міжнародні дзвінки? Виберіть собі якусь цифру. Виявляється, два відсотки. Якщо додати телефонні розмови по інтернету, то цифра зросте до шести чи семи відсотків, але зазвичай люди гадають, що ця цифра значно більша.

3:32 Подивімось на людей, які перетинають кордони. Розглядаючи людські потоки у довготривалому періоді, звернемо увагу на ось що: який відсоток світового населення можна вважати іммігрантами першого покоління? Знову ж таки, оберіть якусь цифру. Трохи більше. Приблизно три відсотки.

3:59 Або, наприклад, інвестиції. Візьміть всі реальні інвестиції світу за 2010 рік. Яку частину цих інвестицій вважають прямими іноземними інвестиціями? Трохи менше 10%.

4:18 І, нарешті, статистика, знайома більшості людей у цьому залі: співвідношення обсягу експорту до ВВП. Якщо подивитись на офіційну статистику, дані покажуть трохи більше 30%. Однак із офіційною статистикою існує велика проблема. До прикладу, якщо японський постачальник відправляє якусь деталь для плеєра iPod у Китай, а потім iPod відправлять у США, статистика врахує цю деталь кілька разів. Ніхто насправді не знає, наскільки велика похибка в офіційній статистиці, тому я вирішив запитати людину, яка доклала чимало зусиль і зібрала ці дані. Я запитав Паскаля Ламі, голову Світової організації торгівлі, яке, на його думку, співідношення обсягу експорту до ВВП, якщо не враховувати ті ж самі товари двічі чи тричі. Трохи менше 20%, а не 30% і більше, про які я згадував раніше.

5:24 Тому якщо поглянути на ті цифри чи на всі решту, які я наводжу в своїй книжці “Світ 3.0”, стає очевидно, що ми ще дуже-дуже далекі від відсутності кордонів, що б означало інтернаціоналізацію на рівні 85, 90, 95 %. Тому апокаліптично налаштовані автори вочевидь перебільшують ситуацію. Проте не тільки апокаліптики, як я їх називаю, схильні до перебільшень. Я також опитав людей з різних куточків світу і дізнався, які статистичні дані спадають їм на думку. Поділюсь із вами результатами опитування, що його провів часопис “Harvard Business Review” серед своїх читачів. Вони мали висловити свої припущення щодо даних, про які я згадував раніше.

6:25 З цього слайду можна зробити кілька висновків. По-перше, схоже, що тут є якась помилка. Так? (Сміх) По-друге, помилка доволі серйозна. Для чотирьох показників, середнє значення яких менше 10 %, люди припускають у три, а то й чотири рази більше значення. Хоч я і економіст, я вважаю це доволі серйозною помилкою. І по-третє, це стосується не тільки читачів “Harvard Business Review”. Я провів кілька десятків опитувань у різних куточках світу, і в усіх випадках, окрім одного, де група справді недооцінила співвідношення обсягу торгівлі до ВВП, люди зазвичай перебільшують результат. Я вирішив, що це явище треба якось назвати, і вигадав слово “глободурниця” – різниця між темно-синіми та світло-сірими стовпчиками.

7:30 Підозрюю, що дехто з вас досі скептично ставиться до моїх слів, тож задумаймось над тим, чому ми схильні до глободурниці. Мені спадає на думку кілька причин. По-перше, для дискусії бракує даних. Наведу один приклад. Коли я вперше опублікував частину статистики кілька років тому в журналі “Foreign Policy”, я отримав критичний відгук від Тома Фрідмана. Нічого дивного, адже моя стаття називалася “Чому світ не плоский”. (Сміх) Натомість мені було дивно, що Том зауважив, мовляв “дані Ґемавата обмежені”. Я замислено почухав потилицю, бо перегорнувши декілька сотень сторінок його книжки, не зміг знайти жодного зображення, графіка, таблиці, посилання чи примітки. Тобто я не показую вам багато даних, щоб переконати вас у тому, що я правий. Я закликаю вас самотужки шукати дані, щоб оцінити, чи та статистика, якою нас “годують”, справді правильна. Отож, брак даних – це перша причина.

9:01 Друга причина пов’язана з соціальним тиском. Я пригадую, що вирішив написати статтю під назвою “Чому світ не плоский”, тому що коли в мене брали інтерв’ю на телебаченні в Мумбаї, журналіст мене насамперед запитав: ” Професоре Ґемават, чому ви ще досі вірите, що світ круглий?” Я розсміявся, бо мене ще ніколи такого не питали. (Сміх) А сміючись, я подумав, що варто дати розгорнутішу відповідь, адже ми на національному телебаченні. А ще краще – написати відповідь. (Сміх) Але мені важко передати вам, з яким жалем і недовірою журналістка поставила мені це запитання. Мовляв, ось бідолашний професор. Останні 20,000 років він мабуть сидів у печері і не здогадується про те, що ж насправді відбувається у світі. Запитайтеся своїх друзів і знайомих. Ви побачите, як круто говорити про світ як одне ціле, і так далі. Якщо сформулювати запитання саме так, то вас таки вважатимуть старомодним.

10:20 І, нарешті, остання причина, яку я трохи боюсь називати перед спільнотою TED. Це так звані “техно-транси”. Якщо тривалий час слухати музику в стилі техно, то з мозком точно щось трапиться. (Сміх) Щось схоже відбувається тоді, коли звідусіль тільки й чути, як технології найближчим часом подолають усі культурні, політичні та географічні бар’єри. Я знаю, що ви не можете ставити мені запитання, але під час лекцій на цьому місці мої студенти піднімають руки і питають: “Так, але як щодо Фейсбуку?” Мене так часто про це питали, що я вирішив дослідити Фейсбук. Адже це ідеальний вид технології для дослідження. Теоретично, Фейсбук дає змогу товаришувати з людьми з іншого куточка планети так само легко, як зі своїми сусідами. Який відсоток друзів користувача Фейсбуку проживає в іншій країні, ніж користувач, якого ми аналізуємо? Відповідь: близько 10-15 %. Без сумніву, ми не живемо в цілковито локальному чи національному світі, але це й не тих 95 %, на які ви сподівалися. Причина дуже проста. Ми не заводимо приятелів у Фейсбуку – принаймні я так сподіваюся – навмання. Технологія накладається на вже наявну матрицю наших стосунків, а не займає їхнє місце. Наші стосунки – ось причина, чому набагато менше ніж 95 % наших друзів живуть не в тій країні, де ми.

12:26 Чи це має якесь значення? Чи глободурниця – це просто невинний спосіб змусити людей звернути увагу на проблеми, пов’язані з глобалізацією? Я гадаю, що глободурниця може бути дуже шкідлива для вашого здоров’я. По-перше, усвідомивши, що склянка повна лише на 10-20%, ви зрозумієте, що подальша інтеграція дасть нові результати. Бо якщо думати, що ми вже всього досягли, то нема змісту докладати зайвих зусиль. Ми би не влаштували конференції на тему радикальної відкритості, якщо вважали б себе цілковито відкритими до всіх вливів, про які йдеться на цій конференції. Важливо здавати собі справу, наскільки обмежені рівні глобалізації, щоб мати змогу помітити, що можна зробити щось більше, щось, що cприятиме світовому добробуту.

13:34 І ці міркування наштовхують на другий висновок. Варто уникати перебільшень, бо це зменшує, а часом навіть долає людські страхи, пов’язані з глобалізацією. На більшості сторінок своєї книжки “Світ 3.0” я пробираюсь крізь довжелезний список дефектів ринкових механізмів, що їх, на думку людей, загострить глобалізація. Сьогодні я не маю часу про це розповісти, покажу тільки два заголовки, щоб ви зрозуміли, що я маю на увазі. Отож, Франція і нинішні дебати щодо імміграції. Запитайте французів, який відсоток населення країни становлять іммігранти, і ви почуєте у відповідь – близько 24%. Так вони гадають. Можливо, якби вони знали, що іммігрантів лише 8%, то запал довкола проблем з імміграцією трохи згас. Або ще один приголомшливий приклад. Чиказька рада з міжнародних відносин провела опитування, запитавши американців, який відсоток із федерального бюджету пішов на іноземну допомогу. Люди відповідали – 30%, що трохи перевищує справжній рівень – ( “взагалі-то близько… 1%”) (Сміх) від державних витрат США на іноземну допомогу. Тут є добрі новини: коли люди дізналися, наскільки їхня оцінка далека від реальності, дехто з них – не всі – заявив, що не проти, щоб обсяг іноземної допомоги збільшили.

15:23 Згадка про іноземну допомогу – це дуже вдалий момент, на якому я хочу завершити. Адже сьогодні я говорив про вкрай незвичне для економістів поняття – про те, що більшість проблем дуже локальні. “Іноземна допомога – це найбільша поміч бідним людям” – ідеться про найлокальнішу річ. Подивімось на країни, що входять до Організації економічної співпраці та розвитку, та їхні витрати на кожну бідну людину в себе в країні, і порівняймо ці дані з тим, скільки вони витрачають на кожну бідну людину в бідних країнах. Бранко Мілановіч зі Світового банку підрахував, що співвідношення становить 30,000 до 1. Звичайно ті з нас, хто вважає себе істинними космополітами, хотіли б, щоб цей показник становив “1 до 1”. На мій погляд, нам не треба прагнути суттєво скоротити це співвідношення. Якби ми скоротили значення до 15,000 до 1, ми б досягли цілей щодо іноземної допомоги, що їх поставили на саміті в Ріо-де-Жанейро 20 років тому. Той саміт, що відбувся минулого тижня, не зрушив ситуації з місця.

16:43 Отож радикальна відкритість – це прекрасно, бо з огляду на те, наскільки ми закриті, навіть покрокова відкритість суттєво поліпшить стан речей. Дуже вам дякую.

Читайте також про концепцію “глобального села” Маршала Маклуена, яка розглядає роль медіа в становленні нових суспільних порядків.